![]() |
![]() |
![]() ![]() |
![]() ![]() |
![]() ![]() |
![]() ![]() ![]() ![]() ![]() |
![]() |
![]() ![]() |
![]() ![]() |
![]() |
![]() ![]() |
![]() ![]() |
![]() |
![]() |
![]() |
![]() |
![]() ![]() |
![]() |
![]() |
![]() ![]() |
![]() |
Бьють мене по небу;
Я іду...
Мені нічого не треба...
Сам...
Кохана зникла як привид.
Там...
Де сніг гуляє і вітер.
Серце
Мовчазно плаче від болю...
Чому
Наді мною знущається доля?
Я один іду в пітьмах —
Співає сріблом бриз.
Роблю один неуважний шаг
І кулей падаю вниз...
Серце кохало тільки її,
Душа співала, коли її бачів,
Померло все без неї...
І навколо пітьма наче...
Сніг засипав бездихане тіло,
Вітер співав останні вірщі...
Ківали йому сумні дерева,
Кажучі: «Ну же, вставай мерщій!»