Коли він себе лиш таким пам’ятав, —
Так само мені зараз важко мовчати
І ти, мій коханий, прекрасно це знав.
Так часто мені дарував ти самотність,
Байдужістю злою бездушно карав.
Але все одно я здолала це лихо,
А ти, моє сонце, цього не чекав.
Пішов ти собі, а я помирала…
На місто тихенько спустилася ніч.
Дивилась в віконце і мовчки чекала,
Коли опинюся з тобой віч-на-віч.